МЕЖОВІСТЬ І ХИТКІСТЬ БУТТЯ В П’ЄСІ УЛАСА САМЧУКА «ШУМЛЯТЬ ЖОРНА»: РЕЦЕПЦІЯ В ЧАСИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Анотація

Стаття присвячена аналізу прикметних ознак способу буття головних дійових осіб п’єси Уласа Самчука «Шумлять жорна». Теоретичними засадами студії обрані праці Карла Ясперса «Психологія світоглядів» та Леонідаса Донскіса «Сучасність у кризі. Діалог про культуру причетності». «Повільне» перепрочитання художнього твору зумовило дослідницьку увагу до інтер’єру, ­зауваження щодо якого подано драматургом у авторських поясненнях, опису зовнішності – у ремарках, світоглядних установок, що поступово розкриваються в діалогах. Уже в першій дії письменником закцентовано увагу на страхові як тому емоційному процесі, що руйнує сталість буття, спричинює розхристаність дійсності кожної окремої дійової особи. На противагу тим, кого можна легко «спровокувати, розбити, розколоти, спаралізувати», Улас Самчук змальовує цілісну особистість, яка розкрита ­через образ Андрія Михайлюка. Цілісність особистості прямо корелює зі збереженою ідентичністю, що постає в п’єсі як «режим пам’яті» (Л. Донскіс) не лише власного минулого, а минулого кількох поколінь своєї нації. Саме це відчуття причетності дає силу протистояти намірам «стерти з лиця планети» націю. Зло в п’єсі – підступна сила, до якої належать як більшовики, так і німці, тобто будь-які прояви тоталітарної влади. Дух боротьби зі злом розкритий у кількох площинах: прямолінійно через образи партизан та селян, що користуються жорнами, а також через образ суду, де важливим лишається збереження твердості. Задля емоційного впливу на глядачів репліка, що містить розв’язку ідейного конфлікту п’єси, лунає в тиші, а реципієнт може лише чути голос головної дійової особи.