ЕТИКА ЧЕСНОТ В ЕПІСТОЛЯРНОМУ ДИСКУРСІ ВАСИЛЯ СТУСА
Ключові слова:
епістолярний дискурс, медіа листування, етика чеснот, чеснота, моральний саморозвитокАнотація
У статті подано огляд етичних ідей Василя Стуса в контексті підвищення інтересу до аретологічної лінії етики у філософському дискурсі другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Авторка акцентує на актуальності в часи російсько-української війни філософського осмислення розуміння етичної самореалізації у творах, листах і щоденниках українських письменників ХХ століття, розглядає листування як специфічне медіа та реконструює поетову етику чеснот на матеріалі його листів до друзів і рідних у 1960-1980-х. Метою статті є виявлення засад етики чеснот в епістолярному дискурсі Василя Стуса. Авторка вказує на подібність етичних спрямувань поета до лінії етики чеснот у філософському дискурсі другої половини ХХ століття. Етичний дискурс Василя Стуса – дискурс моралістики, осереддям якого виступає ідея морального самовдосконалення. Поет виходить із онтологічної первинності чесноти, а його листи до друзів і рідних засвідчують, що критерієм моральної істинності для нього є істинний суб’єкт. Характерна риса етики Василя Стуса – орієнтація на зразки поведінки та культурна вкоріненість розуміння позитивних моральних якостей людини. Кульмінацією його етики чеснот є листи до сина. В епістолярії поета представлено відновлення зв’язку між етичним та антропологічним напрямами пізнання людського існування. Категорія блага не є первинною для Василя Стуса, однак помітний перегук його ідей та пропозицій Алесдера Макінтайра. Важливе місце в етиці чеснот українського поета і дисидента належить міркуванням щодо гідності як орієнтиру морального саморозвитку та авторським концептам, за допомогою яких він характеризує сутність етичної самореалізації особистості.