ЧИННИКИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО УСПІХУ КАНДИДАТІВ У НАРОДНІ ДЕПУТАТИ ПІД ЧАС ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ (2014–2019 РОКИ)

Анотація

У роботі досліджено чинники електорального успіху кандидатів у народні депутати України, що балотуються за мажоритарною системою. Потенційні чинники електорального успіху кандидатів у одномандатних округах визначено на прикладі парламентських виборів в Україні за 2014 та 2019 роки. Основним джерелом даних є вебсайт Центральної виборчої комісії, газета “Урядовий кур’єр” та архів якісних даних Інституту філософії та соціології Польської академії наук. Завдань дослідження досягнуто за допомогою методу множинної лінійної регресії двох наборів даних: дані про усіх кандидатів у народні депутати, що балотувалися за мажоритарною системою на парламентських виборах в Україні за 2014 рік (3194 кандидати), та дані про всіх кандидатів у народні депутати, що балотувалися за мажоритарною системою на парламентських виборах в Україні за 2019 рік (3080 кандидатів). Залежною змінною є кількість голосів, які здобули кандидати в народні депутати, а незалежними змінними є партійне висування, стать, вік та освіта кандидатів. Досліджено, що партійне висування, стать, вік та освіта були статистично значущими на виборах 2014 року. На парламентських виборах 2019 року статистично значущими змінними виявилися партійне висування, стать та освіта. Найбільш впливовим для електорального успіху кандидатів у народні депутати, яких обирали за мажоритарною системою, поміж досліджуваних чинників виявилося партійне висування як у 2014 році, так і у 2019 р. Також проаналізовано, що лише третина кандидатів у 2014 та 2019 роках мали партійну приналежність. Більшість кандидатів, які балотувалися за мажоритарною системою в ці роки, за гендерною ознакою були чоловіками, а за критерієм освіти мали повну вищу. Досліджено, що розподіл кандидатів-мажоритарників у народні депутати на парламентських виборах 2014 та 2019 років був нерівномірним між регіонами України. Аналіз змін у партійній афіліації кандидатів у народні депутати показав тенденцію до зростання частки самовисуванців та перерозподіл кандидатів між новими і старими політичними партіями, які змінювали партійну афіліацію, орієнтуючись на нові електоральні та політичні можливості.